У майстерні ветерана Антона Фіцича на Івано-Франківщині гартуються не просто металеві вироби – тут оживає українська зброярська традиція. Після звільнення зі служби захисник з Косова присвятив себе виготовленню гуцульських барток, козацьких шабель та мечів у стилі часів Русі.
До 2022 року він працював над господарськими та декоративними металевими конструкціями, однак після служби вирішив здійснити дитячу мрію.
Шлях у ремесло
Ковальством Антон захопився ще в 16 років. Освіту здобував у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Майстер розповідає – усі в його родині працювали зі шкірою, а не металом, але він свідомо обрав справу до душі ще в юності.
Батько Антона захоплювався мисливством і передав хобі сину, тож майстер з дитинства бачив зброю та цікавився нею. Можливо, саме через це він одразу ж прагнув створювати в своїй майстерні мечі та шаблі. Однак, спочатку все склалося по-іншому: до початку повномасштабної війни коваль виготовляв паркани, ліхтарі та лавки.
Служба в «Едельвейсі» та досвід війни
З початком повномасштабного вторгнення Антон добровільно вступив до 108-го батальйону 10-ї ОГШБр «Едельвейс». У березні-травні 2022 року він воював на Київщині та Донеччині.
«Я знав, куди йду. Я йшов без очікувань, без романтики війни. Я знав, що буде бруд, біль, холод. Там кулі свистіли, гілки падали – все було, як у кіно. На адреналіні ти не розумієш нічого. Після бою в мене телефон сів. Я павербанк витяг з броніка, дивлюся – а там дірочка. Куля прошила шеврон, павербанк, броню, і броня зупинила її. Але в азарті бою навіть цього не відчув. Було невесело і шкода хлопців, які загинули тоді», – згадує Антон Фіцич.
Пізніше, під час обстрілу, він отримав травму та був евакуйований. Через ушкодження ноги Антон демобілізувався.
Повернення до мрії, яку відкладав роками
Повернення додому стало для ветерана початком нового етапу в житті. Він узявся виготовляти сувенірну холодну зброю. Розповідає – так він втілює в реальність свої дитячі мрії.
«Війна дала поштовх, щоб я займався тим, що любив завжди – холодною зброєю, сувенірною зброєю. Я завжди це хотів робити, але за рутиною не мав часу. А після війни думаю: коли, як не зараз?», – розповідає захисник.
Перша виготовлена майстром бартка знайшла свого власника всього за сорок хвилин, і тоді Антон зрозумів – справа, яка подобається, може приносити кошти.
Наразі на одну бартку майстер витрачає близько тижня, на меч – три-чотири.
Декор – повністю ручний, з традиційною гуцульською символікою: солярними знаками, геометричними фігурами, мотивами сонця, гір і лісу. Ескізів він зазвичай не малює – композиція формується на самому металі.
Сувенірна зброя замість бойової
Антон Фіцич підкреслює: жоден з його мечів чи шабель не є гострим.
«Вони не є холодною зброєю, це – сувенірна річ. І доцільно буде сказати, що зброя не вбиває – вбиває людина», – зауважує коваль.
Для барток він виготовляє спеціальні чохли, частиною яких стають відстріляні гільзи.
«Чохли потрібні, щоб було безпечно користуватися в повсякденні. Був випадок: я своєму колезі зробив бартку. Він пішов до церкви на Різдво і порізався. Після того я вирішив робити такі невеличкі чохольчики, а стріляні гільзи дуже гарно дзвенять. Використані гільзи мені мої друзі-військові підганяють. Вони їм ні на що не годяться, а отак – і елемент декору, і нагадування: ці бартки зроблені під час війни», – розповідає ветеран.
Найбільше Антону Фіцичу подобається виготовляти саме такий вид зброї, адже в ньому – традиції та історія рідного краю. Гуцули використовували бартку і як тростину для ходьби, і як зброю для захисту від звірів.
«Потім бартка вже стала статусною річчю. Наприклад, прийшов гуцул на Різдво до церкви з гоноровою барткою, гонорово убраний: сардак, черес, пістоль – ну, ґазда. А тепер уже це має, напевно, якесь символічне навантаження. Хоча я роблю акцент на тому, щоб вони були утилітарні. Тобто, її можна повісити на стіну і милуватися, а можна йти з нею в ліс і цюкнути гілку чи кабана», – розповідає майстер.
Він підкреслює, що його мета – не лише створювати красиві речі, а й відновлювати українську зброярську культуру.
«Збереження традицій мені приносить задоволення. От дивлюся: у різних країнах є речі, які передають з покоління в покоління. У нас москалі кляті постійно це знищували, крали, вивозили. У будь-якій європейській країні чи у США є історичні мечі, шаблі, пістолети. У нас цього дуже мало. Я хочу наситити цей сегмент культури. Це – наша спадщина, це – ДНК нашої нації. Воно ж через мистецтво зберігається і передається», – впевнений ветеран Антон Фіцич.
Нагадаємо, ветерани Алім та Мурад Насірови розвивають мережу ювелірних майстерень.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
