Все життя 28-річного Кирила Синенка було пов’язане із Запоріжжям – тут він народився, навчався та працював електромонтером на одному з підприємств. Однак 24 лютого 2022 року перевернуло все з ніг на голову: чоловік залишив колишню роботу, підписав контракт із ЗСУ та пішов захищати рідну країну.
Майже весь час служби Кирила прийшовся на Луганщину. У боях в районі селища Білогорівка він отримав важке поранення, рятуючи побратимів. Після лікування та реабілітації повернутися на фронт не зміг за станом здоров’я, тож продовжив службу в одному з ТЦК Запоріжжя, в роті охорони.
"На пам'ять" про бої в нозі залишилися уламки від снаряду
Кирило пішов на фронт добровольцем. Після того, як підписав контракт із ЗСУ в 2022 році, пройшов підготовку та потрапив до протитанкового підрозділу 81-ї окремої аеромобільної бригади. Разом з побратимами "полював" на ворожу техніку на Луганщині, в районі Білогорівки. Наразі від селища майже нічого не залишилося: росіяни перетворили будинки на суцільні руїни, а колись родючі поля навкруги – на вирви та випалену землю.
"Перші враження (на війні), напевно, були від КАБу. Коли сидів в окопі, було таке відчуття, що хотів глибше заритися, - поділився чоловік. – Мені здається, що на фронті всі бояться. Я ще не чув, що хтось не боїться".
Але у боях на Луганщині Кирилу вдалося навчитися керувати страхом. За його словами, для цього він просто "забивав голову простими задачами, які можна виконувати просто зараз".
Важке поранення ветеран отримав близько року тому. У той день врятував інших захисників ціною власного здоров’я:
"Побратими, які виходили на іншу позицію, попали під обстріл і передали по рації, що у них є "300-ті". Обстріл не закінчився, але я вирішив, що треба піти. Притягнув їх до окопу, там їм надали першу допомогу, наклали турнікети. Але сам я в окоп не спустився, викликав евакуаційну машину по рації. Все сталося так швидко – просто не встиг. Почув свист, ліг, але це не дуже допомогло", - розповів чоловік.
Уламки ворожого снаряду потрапили в ногу – частину з них лікарі не дістали й досі. Деякі з них уразили нервову тканину, тож їх вилучення фахівці оцінили як ризиковане: Кирило міг би взагалі більше не ходити.
Мотивація тих, кого мобілізують - найважче питання
Після поранення, лікування та реабілітації повернутися на фронт ветеран не зміг – перевівся до одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Запоріжжя, де продовжив службу в роті охорони. Зізнається, що така робота для нього важча, ніж воювати: в суспільстві працівників ТЦК зневажають, а про те, через що вони могли пройти, мало хто задумується.
Найважчим питанням для себе ветеран вважає мотивацію тих, кого призивають на службу:
"Якщо людина хоче йти захищати вона бере і йде, у неї свої цінності, свій розум. А та людина, яка не хоче, вона там не потрібна: ніхто не захоче з цією людиною возитися", - впевнений він.
Повномасштабне вторгнення росіян навчило чоловіка не будувати плани на майбутнє. Однак про те, що буде після перемоги, він все ж замислюється. Наразі поєднує службу з навчанням в університеті – нову професію здобуває на факультеті робототехніки. На думку Кирила, за цим напрямком - майбутнє, і після війни він буде дуже затребуваним.
Нагадаємо, захисник Артем Баген розповів, як тричі звільнявся з армії. На думку чоловіка, наразі в Україні проваджується провальна ветеранська політика.
Фото: Запорізька ОВА
