Після підриву на міні під Авдіївкою ветеран Артем Гришко із Запоріжжя втратив обидві ноги. Але навіть такі випробування не змогли зламати його. Сьогодні він здобуває нову професію в ІТ-сфері, займається спортом і власним прикладом доводить, що втрата кінцівок не означає втрату життя.
Історію захисника розповіли в Запорізькій обласній державній адміністрації. Там зазначають, що його досвід – це доказ того, що навіть у найскладніших обставинах можна знайти новий сенс, поставити перед собою мету й досягати її.
Від солдата до командира взводу
До повномасштабної війни Артем Гришко займався барною справою. 24 лютого він, як і тисячі людей, не вірив у те, що відбувається, але швидко прийняв рішення, що потрібно захищати країну.
«Вже на третій день я поїхав в тероборону – сказали, що місць вже немає. Я такий: погано, приїду завтра. Приїхав наступного дня – місць немає. Ну добре, буду волонтерити. Півтора місяця займався волонтерською роботою. А потім мені все-таки дали повістку. Ну, супер – ідемо служити», - згадує ці події Артем.
Службу чоловік розпочав у 53-й окремій механізованій бригаді у взводі протитанкових керованих ракет. Він воював під Бахмутом, понад рік тримав позиції під Авдіївкою. За цей час пройшов шлях від солдата до командира взводу і отримав звання лейтенанта.
«Я йшов у цей підрозділ, бо хлопці мене надихнули, казали: пішли, бо тут NLAW, Джавеліни. Це ж був початок війни, і всі були в захваті, як горить ворожа техніка. Але по факту у нас було старе озброєння», – поділився ветеран.
Разом із побратимами вони вчилися ефективно використовувати те, що мали. Зокрема, переробили СПГ-9 на засіб вогневої підтримки піхоти, застосовуючи його як міномет.
«Спочатку ми стояли біля села Володимирівка, під Кураховим. У нас була більш-менш тиха позиція, і це дало нам можливість розбиратися в інших можливостях тої зброї, яка в нас була. Виявилося, що станковим протитанковим гранатометом СПГ-9 можна працювати не тільки по техніці. Є осколкові снаряди, й СПГ може працювати як міномет. Тільки працює ця зброя набагато швидше: снаряд прилітає швидко, його виходу не чують, тому від нього важче сховатися. І ми почали розвиватися у цьому плані, опановувати, і в подальшому ми займалися вогневою підтримкою піхоти», – розповів ветеран.
Після поранення не впав у відчай
Під час одного з боїв біля Авдіївки Артем Гришко евакуйовував поранених бійців з напівоточення. В той день його машина натрапила на протитанкову міну. Це призвело до ампутації обох ніг.
Втім, навіть в такі моменти ветеран зберігав спокій. За його словами, він був морально готовий до цієї ситуації, тож не впадав у відчай.
Майже рік тривали лікування, протезування та реабілітація. У квітні 2024 року він повернувся додому, до Запоріжжя.
Нове життя: ІТ, авто і спорт
Зараз ветеран активно освоює нову професію у сфері ІТ, вчиться керувати автомобілем і звикає до життя на протезах. Коли тільки приїхав, пересувався з паличкою, але нині вже ходить самостійно.
Важливу роль у його житті відіграє спорт. Артем відвідує тренажерний зал, займається стрільбою з лука, бере участь у спортивних таборах. Окрема його пристрасть – вейкбординг. Це динамічний вид спорту, що поєднує елементи серфінгу, сноубордингу, скейтбордингу та водних лиж.
«Я намагаюся спробувати багато різних видів спорту, щоб зрозуміти, що мені більше подобається. Мені запропонували вейкбординг – він прямо залетів. Так само стрільба з лука. Вони зовсім різні, бо один вид спорту спокійний, а інший – дуже адреналіновий, дуже насичений», – розповідає Артем.
Ветеран підкреслює, що велике значення має підтримка близьких і друзів. Водночас переконаний: головне – власне бажання рухатися далі.
«Без підтримки було б складніше, але я все одно б це зробив. Бо та людина, яка хоче продовжувати жити, вона зробить усе, щоб жити далі. І я хотів би передати хлопцям, які падають духом: не варто! Життя не закінчується – треба працювати!», - впевнений Артем Гришко.
Нагадаємо, українські ветерани з інвалідністю у День Незалежності перепливли Босфор.
Фото: Запорізька ОДА
